Артем Лоік - Сліди текст песни
Artem Loik [Полтава, Україна] 🇺🇦
[Артем Лоік - Сліди текст песни]
Крокую по слідам, уникаючи зірок
Римую небесам і ставлю на зеро!
Пишу це завдяки обірваних з плечей
Крил, а ваші мідяки залишу для очей…
Від щастя до біди, де реп не для дерев
Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!
Мрій тільки як і я! Не бійся темноти!
Буває як не як час коли і ти не ти!
Час, коли пливе з-під ніг розплавленна земля!
Але я зрозумів чого прагнула змія!
Вказала на слабке і я з'їв не озернувсь
Але вірю прийде час, коли зможемо звернуть!
І вічний райський сад, знайдемо у собі!
Так хочеться назад повернутись, де слабкі
Мої рими і слова, але сильний, як і дух
Мій погляд, де ще в дзеркалі не ворог мій, а друг!
Де більший за понтами і де менший за роками
I де гупаю по стінам дуже тонкими руками!
Де я кричу на весь це світ і де лечу я
I де мені начхати, що він мене не чує!
І радуючись тріщині, йду до перемоги
Біжу до вас із віршами і вірю в них, як в Бога!
Де друзі мої разом, під під’їздом і чекають
I наші всі образи нас так сильно не чепають
Крокую по слідам, але тільки ті сліди
Згубились, — мені там, підсказали — йди сюди
І я повірив і пішов, стежками тих людей
І багато чого знайшов, але тільки не себе…
Забув свою мету, там забув свої удари
Але зрозумів — іду, — на місці, а не далі
І залишив ті міста, де блукав один до того
Почав з нового листа шукати до себе дорогу!
Попереду був ліс, в лісі було болото
І я випадково вліз в його чорну позолоту
По вуха зачерпнув і досхочу наївся
І думав, що помру я один у тому лісі!
Але витягнули руки і я знову пішов
Ті міцні, великі руки — тягнулись із книжок!
І вже відчуваю мама, — нарешті іду слідами!
І я бачу своє сонце! Але воно сідає…
Де більший за понтами і де менший за роками
I де гупаю по стінам дуже тонкими руками!
Де я кричу на весь це світ і де лечу я
I де мені начхати, що він мене не чує!
І радуючись тріщині, йду до перемоги
Біжу до вас із віршами і вірю в них, як в Бога!
Де друзі мої разом, під під’їздом і чекають
I наші всі образи нас так сильно не чепають
Крокую по слідам, уникаючи зірок
Римую небесам і ставлю на зеро!
Пишу це завдяки обірваних з плечей
Крил, а ваші мідяки залишу для очей…
Від щастя до біди, де реп не для дерев
Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!
Мрій тільки як і я! Не бійся темноти!
Буває як не як час коли і ти не ти!
Римую небесам і ставлю на зеро!
Пишу це завдяки обірваних з плечей
Крил, а ваші мідяки залишу для очей…
Від щастя до біди, де реп не для дерев
Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!
Мрій тільки як і я! Не бійся темноти!
Буває як не як час коли і ти не ти!
Час, коли пливе з-під ніг розплавленна земля!
Але я зрозумів чого прагнула змія!
Вказала на слабке і я з'їв не озернувсь
Але вірю прийде час, коли зможемо звернуть!
І вічний райський сад, знайдемо у собі!
Так хочеться назад повернутись, де слабкі
Мої рими і слова, але сильний, як і дух
Мій погляд, де ще в дзеркалі не ворог мій, а друг!
Де більший за понтами і де менший за роками
I де гупаю по стінам дуже тонкими руками!
Де я кричу на весь це світ і де лечу я
I де мені начхати, що він мене не чує!
І радуючись тріщині, йду до перемоги
Біжу до вас із віршами і вірю в них, як в Бога!
Де друзі мої разом, під під’їздом і чекають
I наші всі образи нас так сильно не чепають
Крокую по слідам, але тільки ті сліди
Згубились, — мені там, підсказали — йди сюди
І я повірив і пішов, стежками тих людей
І багато чого знайшов, але тільки не себе…
Забув свою мету, там забув свої удари
Але зрозумів — іду, — на місці, а не далі
І залишив ті міста, де блукав один до того
Почав з нового листа шукати до себе дорогу!
Попереду був ліс, в лісі було болото
І я випадково вліз в його чорну позолоту
По вуха зачерпнув і досхочу наївся
І думав, що помру я один у тому лісі!
Але витягнули руки і я знову пішов
Ті міцні, великі руки — тягнулись із книжок!
І вже відчуваю мама, — нарешті іду слідами!
І я бачу своє сонце! Але воно сідає…
Де більший за понтами і де менший за роками
I де гупаю по стінам дуже тонкими руками!
Де я кричу на весь це світ і де лечу я
I де мені начхати, що він мене не чує!
І радуючись тріщині, йду до перемоги
Біжу до вас із віршами і вірю в них, як в Бога!
Де друзі мої разом, під під’їздом і чекають
I наші всі образи нас так сильно не чепають
Крокую по слідам, уникаючи зірок
Римую небесам і ставлю на зеро!
Пишу це завдяки обірваних з плечей
Крил, а ваші мідяки залишу для очей…
Від щастя до біди, де реп не для дерев
Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!
Мрій тільки як і я! Не бійся темноти!
Буває як не як час коли і ти не ти!