Один в Каное - У мене немає дому текст пісні (lyrics)
Один в Каное [Ірина Швайдак, Устим Похмурський, Ігор Дзіковський] Львів, Україна
Від різних кутів світу в гармонії з музикою вирають почуття, долю та невмирущу силу. Виразна реакція на події в Україні підкреслює те, як музика може об'єднувати і висловлювати глибокі почуття солідарності.
[Один в Каное - У мене немає дому текст пісні lyrics]
Що в мене немає дому
І за правилом доброго тону
Як за правилом доброго ременя
Я згадаю з якого я племені
Пригадаю з якого міста
Я чекаю на своє Греммі
В мене просто нема де сісти
Написати свою промову:
У мене немає дому
У мене немає дому
У мене немає дому
А люди такі, люди такі всоте
За день в свої бетонні соти!
А де їм ше ховатись, сохнути
Людям першого, другого сорту?
А люди такі, люди такі сотнями
В тандемі зі своїми висотками
З третього, сьомого герцами-герцами
Сповнюють все сенсами-сенсами
Справа в тому
Що у мене немає дому
Тепер я ніколи й нічого нікому -
Ти перший з ким ділю свою колу
І більше
Але врешті, а втім
Якби в мене був дім
Я б лишила його на людей, на котів
Я б пошила усіх, я не люблю кутів!
А люди такі, люди такі всоте
За день в свої бетонні соти!
А де їм ше ховатись, сохнути
Людям першого, другого сорту?
А люди такі, люди такі сотнями
В тандемі зі своїми висотками
З третього, сьомого герцами-герцами
Сповнюють все сенсами-сенсами
Люди такі
Ми люди такі
Ми люди такі
Ми люди такі
Люди такі
Ми люди
Дивно, як багато пісень були народжені до війни, але насправді народжені для війни. Ніби передчуття. Для часів найбільших випробувань нашого народу. Скільки сліз пролито під цю пісню... з 24.02.22р. Зараз стільки людей залишилось без дому, сльози навертаються...
Я слухаю ОДИН В КАНОЕ з того часу коли перший раз почув композицію на вірші І.Франка, і по нині. Я Луганський, колись з Луганська, але я відчуваю себе маленькою часточкою України, тому і слухаю Козак Сістем, Без Обмежень, ОЕ, коротше кажучи тільки Українських виконавців - своє, близьке мені, рідне, моє!
Ця пісня крутиться у мене в голові вже 10 днів, відтоді як поїхала з дітьми з дому і поневіряємось по всім родичам та знайомим. Спочатку трішечки відїхали, сподіваючись, що це на пару днів. Потім далі і далі. Вже змінили 4 місць дислокації. Попереду велика дорога і в голові рядки «мені просто нема де сісти, написати свою промову». Дякую вам за вашу творчість. Обожнюю вас.