RIZUPS - 13 сповідей тому текст песни
Різапс [Назар-Хайдар Хассан "ХАС" та Мар'ян Сакалюк "Марік"] Львів, Україна
[RIZUPS - 13 сповідей тому текст песни]
В глухій самотності, на тихій пристанні
Стояв він. В брудному мотлосі, на відстанні до краю землі
А поруч ні душі, нема об'єктів помилок
Знайшов він ідеальне місце незайманих думок
Навколо океан мовчить і тільки слухає
Він сам за себе, не з царями і не з слугами
Тому йому він довірив своїх 13-ть розмов
В яких відрікся від всього, перша була - Любов
Забув він про кохання,залишив почуття
Стало помітно спокійнішим серцебиття
Та вже на другий день він позбавився від Віри
Хоч відчуття таке, ніби, розривали звірі
Коли утретє говорив, відрікся від Надії
Бо розраховував, що так по-справжньому зрадіє
Але проходили дні і відродилися болі
І от він сів на пристанні, і вже в четверте говорить
А океан все слухав, ніби слова ковтав
Як він клянеться в четверте і відганяє Обман
Цього було замало! Попри болі в середині
Він клянеться в п'яте, що позбавляється - Гордині
І він говорить океану, що йому самотньо
Що у житті він вже включив свій відлік зворотній
Що так бракує родинни, він так любив її
І сповідачись в шосте - відрікся від Сім"ї
Чомусь в душі не легко і він крикнув на всі груди:
"Це моя сьома сповідь! Відрікаюся від Друга!"
Йому здалося, що сердце захопило спокій
І він нарешті є вільним, за ці десятки років
Але раптом у грудях так сильно запекло
Він мовить восьму сповідь - виганяє з серця Зло
І навздогін дев'яту він кричить у океан:
"Відрікаюсь від Добра!" І від безсилля впав
Зібравшись силами, доповз до свого дому
І заснув неначе вперше, тіло полонила втома
Коли прокинувся відчув, що серце вже порожнє
Та він відправився на пристань - мозок ще тривожить
Він підійшов до краю і неначе вітер зранку
Прошепотів в десяте: "Відрікаюсь від Таланту"
В його думках густий туман, спогадиі правидні
І одинадцята сповідь - "Зрікаюсь Пам'яті"
А по щоках побігли сльози, він забув усе
Забув звідки прийшов і забув куди іде
Здавалося, в його думках мільйони помилок
Ніби, інтуєтивно, він зрікається Думок
І ця дванадцята сповідь забрала в нього все
Міцно закрив свої очі і помарніло лице
А зранку дивне відчуття збудило його тіло
Душа ривіла і кричала, вирватись хотіла
Як ця тринадцята сповідь, але душа вразлива
Зауважила на пристані маленьку корзину
І якісь дивні крики доносились з віддалля
Він прибіг на пристань, в корзині було немовля
Він узяв диття на руки і пригорнув до себе
Засміялося лице, світло пробило із неба
А вірний друг - Океан, віддав краплину прозору
Повернув Любов у серце, а Розум у мозок
Стояв він. В брудному мотлосі, на відстанні до краю землі
А поруч ні душі, нема об'єктів помилок
Знайшов він ідеальне місце незайманих думок
Навколо океан мовчить і тільки слухає
Він сам за себе, не з царями і не з слугами
Тому йому він довірив своїх 13-ть розмов
В яких відрікся від всього, перша була - Любов
Забув він про кохання,залишив почуття
Стало помітно спокійнішим серцебиття
Та вже на другий день він позбавився від Віри
Хоч відчуття таке, ніби, розривали звірі
Коли утретє говорив, відрікся від Надії
Бо розраховував, що так по-справжньому зрадіє
Але проходили дні і відродилися болі
І от він сів на пристанні, і вже в четверте говорить
А океан все слухав, ніби слова ковтав
Як він клянеться в четверте і відганяє Обман
Цього було замало! Попри болі в середині
Він клянеться в п'яте, що позбавляється - Гордині
І він говорить океану, що йому самотньо
Що у житті він вже включив свій відлік зворотній
Що так бракує родинни, він так любив її
І сповідачись в шосте - відрікся від Сім"ї
Чомусь в душі не легко і він крикнув на всі груди:
"Це моя сьома сповідь! Відрікаюся від Друга!"
Йому здалося, що сердце захопило спокій
І він нарешті є вільним, за ці десятки років
Але раптом у грудях так сильно запекло
Він мовить восьму сповідь - виганяє з серця Зло
І навздогін дев'яту він кричить у океан:
"Відрікаюсь від Добра!" І від безсилля впав
Зібравшись силами, доповз до свого дому
І заснув неначе вперше, тіло полонила втома
Коли прокинувся відчув, що серце вже порожнє
Та він відправився на пристань - мозок ще тривожить
Він підійшов до краю і неначе вітер зранку
Прошепотів в десяте: "Відрікаюсь від Таланту"
В його думках густий туман, спогадиі правидні
І одинадцята сповідь - "Зрікаюсь Пам'яті"
А по щоках побігли сльози, він забув усе
Забув звідки прийшов і забув куди іде
Здавалося, в його думках мільйони помилок
Ніби, інтуєтивно, він зрікається Думок
І ця дванадцята сповідь забрала в нього все
Міцно закрив свої очі і помарніло лице
А зранку дивне відчуття збудило його тіло
Душа ривіла і кричала, вирватись хотіла
Як ця тринадцята сповідь, але душа вразлива
Зауважила на пристані маленьку корзину
І якісь дивні крики доносились з віддалля
Він прибіг на пристань, в корзині було немовля
Він узяв диття на руки і пригорнув до себе
Засміялося лице, світло пробило із неба
А вірний друг - Океан, віддав краплину прозору
Повернув Любов у серце, а Розум у мозок