Скрябін - Танго текст пісні (lyrics)

"Скрябін" відбудеться за будь-якої погоди. І ніхто цього правила з кінця 80-х ще не скасовував. У Радянській соціалістичній чи в незалежній Україні – безладно, у форматі тріо чи квінтету, за часів шокуючої інфляції чи помаранчевих емоцій – творча криза обходить їхньою стороною. Як у тому єврейському анекдоті: "Не дочекаєтеся!" Півтора десятки альбомів за 16 років, повне оновлення складу, за винятком лідерського крісла, і знову бадьорий вихід до публіки, цього разу в ритмі "Танго".

Стараннями Андрія Кузьменка, передбачаючого та штурмана, який проводить команду над усіма підводними рифами, залишаючись його єдиним незмінним ядром, сьогодні "Скрябін" - це такий старий вірний друг, який кращий за нових двох. Якщо він, звісно, ​​вам друг. Він не рветься в ще невідкриті Америки і не стрибає вище за голову, зате не падає так низько, що й піднімати не хочеться.

"Танго" - хороша, позитивна, приємна робота, інтонаційно близька до альбому 2003 року "Натура". Хіба що, як і обіцяв Кузьма, зросла питома вага електронних інструментів. Як ніхто не обіцяв, але саме життя так розпорядилося - посилився соціальний резонанс і політичне підґрунтя в текстах. На щастя, до повчальних сатиричних фейлетонів або скрупульозних діагнозів хворому суспільству справа не дійшла. А могло б. Аж надто широкий резонанс набула остання зміна політичної палітри, а за життям Кузьми події на Майдані й зовсім прокотилися таким собі локальним цунамі.

Однак якщо не знати всієї передісторії, можна навіть не здогадатися, скільки агресивних нападок, скільки злих звинувачень йому довелося витримати, щоб відстояти власну позицію. Залишитися самим собою. Залишитися думаючою особистістю та вільним музикантом.

У композиціях, відібраних для "Танго", політика розчинилася у ємних метафорах, у життєвих мікросюжетах, у грі асоціацій. Найбільш прозорі натяки на злободенність звучать у піснях "Танго" та "Люди, як кораблі". Але це злободенність уже не політична, а загальнолюдська. І в цілому політика не тільки не підім'яла під себе лірику, але навіть не стала нарівні з іншими, більш насущними (бо вічними) проблемами.

Іде молодість, зникають з обрію старі друзі, обступають спогади, тануть надії - на альбомі багато сумних ноток, що затягують осінніх настроїв. Дисонансом у цей "психологічний портрет" не такого вже й веселого середнього віку вклинюється простецька пісенька "Не даєш" та ще пара треків полегшеного змісту. Але в іншому Кузьма тримається як належить колишньому романтику, який відчуває, що настав час збирати каміння.

Музично альбом не кращий і не гірший за інші роботи "Скрябіна", хіба що трохи сентиментальніший і м'якший, а завдяки клавішним - багатшим відтінками. Над особливо оригінальними мелодіями Кузьма голову не ламав. Ті ж "Люди, як кораблі" відсилають до творчості (сюрприз!) Ероса Рамазотті, "Бути маленьким" нагадує типовий зразок євро-попа, а крізь "Старі фотографії" просвічують обличчя не мало не мало "Гостей із майбутнього". Але якщо ваш старий друг цитує інших старих друзів, не піддавати його за це остракізму? Тим більше, у Кузьми це виходить так затишно, так по-дружньому.

З мовними цитатами Кузьма керується так само спритно: у приспіві треку "Танго" звучить майже біблійна фраза, що мимохідь відсилає до "помаранчевого хіта": "І поки ми разом, з нами Бог". Тож "разом"?