Колос - Правила мазохізму текст песни

Любиш – не любиш. Люблю – не люблю
Граю – не граю. Ліплю – не ліплю
Вірю – не вірю. Горю – не горю
Збуди мене зранку, я так міцно сплю
Що ночі вриваються в ранки чумні
І я не знаходжу опори
Куди ми сьогодні і що це за дні?
Ми голі, ми босі та горді!
Я сонний. Ти кажеш, що то моє все
І жодні "долоні", "моря" і "пусте"
У нашому ліжку триває війна
Бої подушками і вище
Під ковдрою фронт, у кімнаті зима
Вітрами осінніми свище
За стінами битими стогне життя
Сусіди схотіли дитину
Ти знаєш, я псих, часом я це не я
До батька ще рано, хоч сином
Хорошим я бути ще теж не навчивсь
І відданим другом не вдався
Та й з братом не вийшло, хоч я і миривсь
Ти ж кажеш, що гарним коханцем
Виходить... і вистачить, це головне
До дупи канони всі й рамки
Знайшовши себе й ти знайшовши мене
Кричиш, що зірвало всі лямки
Бо буцімто сонним назвав я тебе
Ім’ям не твоїм й не помітив
Ну так, це буває, це суто моє
Прийми або на хуй, за вітром
А ти... та ти йобнута, віриш чи ні?
На всі свої мрії і гроші
Купляєш книжки і трапляються дні
Не те, щоб погані, не те, щоб хороші
Та зайва десятка тобі б саме раз
Хоча б молоко, ти так любиш
Та ні... весь Ремарк, весь Набоков і нас
Накормлять їх янгольські душі
І добре, що в тебе існую десь я
Такий непомірно холодний
І добре, що зайві в кишені лежать
І добре, що цілодобові
Крамнички по місту, зупинки нічні
Притягують п’яних поетів
І ось в оберемку несу я тобі
Любов’ю набиті пакети
Я сонний. То ніч, після ігор усіх
Я схожий на Будду і вище
Під ковдрою спокій, в кімнаті зима
Вітрами осінніми свище
І хай я ніякий і йобнута ти
І хай нас не любить це місто
Я б радше подох, аби тільки не йти
Дорогами рівними й звісно
Ще сонним не раз іменами чужими
Назву я тебе й не помічу
Ну так, це буває, це суто моє
Як добре, що люди не вічні