Артем Лоік - Симоненко текст пісні (lyrics)

В тобі поет, він проросте і з’явиться з імли
Через залишену у римах мою «грудочку землі»!
Бо ці рядки були написані саме для тебе
Я так горів, що моє слово в них і досі тепле!

Сапою мозку молодого візьми прополи це
Відкинувши непотріб, а не мене на полиці!
Тобі мене так нав’язали, неначе петлю
«поет великий, народився і прожив…» — ти на це плюнь!

Мене топтала і замовчувала та богема
«нехай скоріше помирає у злиднях, бо геній!»
А після смерті, що не день, то церемонія
Лишіть собі корону, бо надіну це ярмо не я!

Запам’ятай мої слова і відважся на крок
Не молоко вже сохне на губах твоїх, а кров!
Не жий на чотирьох, упасти можна на коліна
Якщо перед тобою Бог або Костенко Ліна!

І так було, якщо твій номер тут не шість — ти сядеш!
Та на тих шестірок завжди є свій шістдесятник!
Нехай всі думають, що твоя голова зі струсом
Та головне, щоб твоє серце билося зі Стусом!

Я як і ти псував бумагу на Полтавщині
Та фіолетово стоїть в Лубнах мені плита чи ні!
Бо моє тіло скам’яніле вилите в мурал
Не розповість студенту те, за що я помирав!

Тільки поезія моя, моя коротка проза
Я вірю змусить трояндою називати розу!
І буде не липова українізація
Писав російською — скажи: «у корінні зла це я»!

І ніхто інший, не треба шукати!
А тільки промовчиш — каміння замінять цукати!
Та знайте: Україна — в серці, а не в документі!
Вам через Лоіка Артема — Василь Симоненко!

Доля молода, моя доля молода
Як ти завела мої стежки до змії?
Молю Бога, дай мою волю, де мій край,
Там, де стукотить у грудях моя грудочка землі!