Арсен Мірзоян - Крила текст пісні (lyrics)
Арсен Мірзоян [ARSEN MIRZOYAN] Запоріжжя. Україна.
[Арсен Мірзоян - Крила текст пісні lyrics]
Я бачу, що ти дуже п'яний
І я не питаю, чому ти п'єш
Я бачив себе таким самим, авжеж!
Давай тоді вдвох про причини
Потреба розбитися, бо вже не в змозі
Ми всі, друже, втратили крила
Або їх не було насправді і зовсім
Ніколи не було неба
Ми - самі собі були цілий світ
На стінах зізнанням в коханні
Для тебе лишився графіт
І пальці знечуєні кригою
І неслухняні ключі, на спині не спав я
А значить, були вони, їх гладила мама вночі!
Виходить, я сам загубив їх десь
Не бачив ніхто крадія?
А може сховав їх у місце якесь
До свого останнього дня?
А як тоді бути, коли я сам
Не знаю насправді, коли кінець?
А може не було їх? де хоч шрам
Або хоч маленький рубець?
Я бачу, що ти дуже п'яний
І я не питаю, чому ти п'єш
Я бачив себе таким самим, авжеж!
Але мова йде про причини
Не виняток ти, і не іншим став час
Ми всі, друже, втратили крила
Або їх не було насправді у нас
Повні легені під воду
І рештки хліба в кишенях брюк
Ззовні тунелю на вході той самий звук
Біла сорочка, і мама
Праску сховає від мене в кут
І по шматочку помалу я до живу
Значить, ті крила, напевно
Могла розгледіти тільки ти
І я збираюсь даремно кудись йти
Потім сідаю тихенько
Одна за одною білий дим
Дуже скучаю, рідненька, і п'ю один
Лате без кофеїну і босоніж по траві
Майже останні хвилини бачив фонтан Феофанії
Вересень теплий занадто
З неба ні краплі води
Сонце спішило, аж раптом
Навіть, не встигло дійти
І я не питаю, чому ти п'єш
Я бачив себе таким самим, авжеж!
Давай тоді вдвох про причини
Потреба розбитися, бо вже не в змозі
Ми всі, друже, втратили крила
Або їх не було насправді і зовсім
Ніколи не було неба
Ми - самі собі були цілий світ
На стінах зізнанням в коханні
Для тебе лишився графіт
І пальці знечуєні кригою
І неслухняні ключі, на спині не спав я
А значить, були вони, їх гладила мама вночі!
Виходить, я сам загубив їх десь
Не бачив ніхто крадія?
А може сховав їх у місце якесь
До свого останнього дня?
А як тоді бути, коли я сам
Не знаю насправді, коли кінець?
А може не було їх? де хоч шрам
Або хоч маленький рубець?
Я бачу, що ти дуже п'яний
І я не питаю, чому ти п'єш
Я бачив себе таким самим, авжеж!
Але мова йде про причини
Не виняток ти, і не іншим став час
Ми всі, друже, втратили крила
Або їх не було насправді у нас
Повні легені під воду
І рештки хліба в кишенях брюк
Ззовні тунелю на вході той самий звук
Біла сорочка, і мама
Праску сховає від мене в кут
І по шматочку помалу я до живу
Значить, ті крила, напевно
Могла розгледіти тільки ти
І я збираюсь даремно кудись йти
Потім сідаю тихенько
Одна за одною білий дим
Дуже скучаю, рідненька, і п'ю один
Лате без кофеїну і босоніж по траві
Майже останні хвилини бачив фонтан Феофанії
Вересень теплий занадто
З неба ні краплі води
Сонце спішило, аж раптом
Навіть, не встигло дійти