Лінія Маннергейма - Вона танцює текст пісні (lyrics)
[Лінія Маннергейма - Вона танцює текст пісні lyrics]
Я танцюю, - говорить вона, - доки падає сніг
Доки танцюю, - вона говорить, - доти тримаюсь усіх
Доти небом нічним перекочується луна
Доки вистачить снігу – я танцюю, - говорить вона
І коли приходить зима і заживають грунти
І небо стає сухим, ніби гортань
Торкайся поверхні світу, торкайся його висоти
Огортай його хворе горло найніжнішим із огортань
Ти розмовляєш з вуличним снігом, мов із псом
Пояснюєш йому, як вибратися з безсонь
Радиш снігові, як не загубитися у снігах
Як стишити гнів і як побороти страх
А сніг говорить – доки вона танцює, буду іти
Торкатимусь обережно пташиних крил
Падатиму їй під ноги із засніженої висоти
Лишатимусь поруч із нею, доки вистачить сил
І заважає летіти птахам, і заважає текти ріці
Торкається її ліктів, лишає синці
І тепер кожне слово її – перець на язиці
Найгірше позаду
Найголовніше в кінці
Я хотів би впасти колись у цей сніг
Щоби він потоком збивав із ніг
Щоби він лежав опівнічним тлом —
Глибокий, наче псалом
Я хотів би вгорнутися в ці поля
Щоби чорна земля, родюча земля
Стала частиною моєї душі
Як стають океаном дощі
І коли б вона прокидалась вночі
І вслухалася в тишу за вікнами, чи
Видивлялась світло в темній воді —
Я б любив її і тоді
Потаємної мови нічне стебло
У нас із нею стільки всього було
Що я охоче віддав би слова свої
Тому, хто любить її
Я хотів би відчути початок кінця
В насторожених рисах її лиця
В темряві, що ховає її ходу
В снігові, на який упаду
Доки танцюю, - вона говорить, - доти тримаюсь усіх
Доти небом нічним перекочується луна
Доки вистачить снігу – я танцюю, - говорить вона
І коли приходить зима і заживають грунти
І небо стає сухим, ніби гортань
Торкайся поверхні світу, торкайся його висоти
Огортай його хворе горло найніжнішим із огортань
Ти розмовляєш з вуличним снігом, мов із псом
Пояснюєш йому, як вибратися з безсонь
Радиш снігові, як не загубитися у снігах
Як стишити гнів і як побороти страх
А сніг говорить – доки вона танцює, буду іти
Торкатимусь обережно пташиних крил
Падатиму їй під ноги із засніженої висоти
Лишатимусь поруч із нею, доки вистачить сил
І заважає летіти птахам, і заважає текти ріці
Торкається її ліктів, лишає синці
І тепер кожне слово її – перець на язиці
Найгірше позаду
Найголовніше в кінці
Я хотів би впасти колись у цей сніг
Щоби він потоком збивав із ніг
Щоби він лежав опівнічним тлом —
Глибокий, наче псалом
Я хотів би вгорнутися в ці поля
Щоби чорна земля, родюча земля
Стала частиною моєї душі
Як стають океаном дощі
І коли б вона прокидалась вночі
І вслухалася в тишу за вікнами, чи
Видивлялась світло в темній воді —
Я б любив її і тоді
Потаємної мови нічне стебло
У нас із нею стільки всього було
Що я охоче віддав би слова свої
Тому, хто любить її
Я хотів би відчути початок кінця
В насторожених рисах її лиця
В темряві, що ховає її ходу
В снігові, на який упаду