Пісня «Німію» — це справжня кінематографічна подорож у внутрішній світ, яку представляє Степан Бурбан через свій проєкт Паліндром. Вона є не просто черговим музичним твором, а складним і глибоким саундтреком до однойменної екранізації, що відкриває перед слухачем трагічну історію людини, яка застрягла у своєму минулому. Трек водночас поєднує аудіо та відео в єдиному симбіозі, де кожна частина доповнює іншу, створюючи повноцінне занурення в атмосферу задуму. Сюжет пісні розкриває тему регресу людини, яка, маючи доступ до глибоких знань і можливостей пізнання, обирає шлях зупинки в розвитку. Це трагічне нагадування про тих, хто залишається в полоні власного минулого, і, на думку Бурбана, таких людей навколо нас багато. Ця тема стає центральною лінією треку, а самі емоції підсилюються за допомогою екранізації, яку музикант створив власноруч.
Цікавим моментом є те, що для Паліндрома відео йде перед музикою. Як він сам зізнається, іноді саме візуальний образ народжується першим, а вже під нього пишеться музика. Це можна відчути в «Німію», де пісня немов супроводжує глибоко символічне відео, створюючи невидимий зв'язок між звуком та зображенням. Тут важливо слухати й дивитися одночасно — це справжня гармонія, в якій аудіо та візуал не можуть існувати окремо. Музичний стиль Паліндрома залишається таким же інтимним і сповненим особистих переживань, як і у попередніх роботах. Відчувається, що Степан вкладає в свої треки власний досвід, особисті роздуми та спостереження за навколишнім світом. Це робить його творчість не просто набором звуків і текстів, а справжньою рефлексією його внутрішніх відчуттів і хвилювань.
Що ж до самої пісні, «Німію» переносить слухача в атмосферу певного спокою і водночас тривожності. Вайбовий інструментал і мелодійні бітки плавно обвивають текст, створюючи відчуття легкості, але під цим шаром прихована глибока емоційна напруга. Текстові лінії викликають певну меланхолію та роздуми про те, як часто ми самі можемо залишитися заручниками власного минулого, незважаючи на всі шанси рухатися вперед. Візуал до треку додає ще більше шарів. У ньому Бурбан виступає як дослідник власних снів, намагаючись зрозуміти їх таємниці. Концепція машини для трансляції снів є дуже символічною — це спроба втілити те, що відбувається в нашій свідомості, коли ми занурюємося в підсвідоме. Тут можна побачити як натяки на особисті страхи і тривоги самого музиканта, так і більш універсальну тему, що торкається кожного, хто стикається зі своїми внутрішніми демонами. Паліндром знову доводить, що його творчість виходить за рамки простої музики. Це філософські роботи, які змусять задуматися про важливі аспекти життя і про наші власні вибори. «Німію» — це не просто трек, це частина великої історії, яку Степан продовжує розповідати, і його майбутній альбом «Машина для трансляції снів» обіцяє стати ще однією віхою в цій подорожі.
Судячи по відгуках, новий трек та кліп Паліндрома викликав неоднозначні емоції. З одного боку, його музика та візуальний стиль привертають увагу своєю незвичайністю, глибокими метафорами та атмосферністю, а з іншого — частина слухачів відзначає повторюваність мотивів і певну «самоповторюваність» у музиці. Звучання нагадує Лінкін Парк, що явно відсилає до сумної енергетики минулих часів. У той же час відсилки на "Кафе Надія" та використання касети Цоя, заплямованої кров’ю і гниллю, викликають в аудиторії сильні алегоричні почуття, пов’язані з двоїстістю нашого суспільства. Музика виконавця, як завжди, пропонує потужний посил — це трек не про банальності, а про глибокі роздуми та тривоги сучасного українського населення, яке намагається переосмислити своє минуле і позбутися впливу російської культури, символізованої образом касети Цоя. Слухачі чітко відчувають цю емоційну глибину, зазначаючи, що трек «до мурах», а кліп, зокрема кадри бібліотеки та загальний монтаж «шедевральний». Окремо варто відзначити, що багато хто побачив у цьому ролику постмодернізм — цитування цитувань, що знову вказує на тонкий смак і культурну насиченість.
Однак, навіть у настільки глибокій роботі знайшлися ті, хто не сприйняв кліп як посилення композиції, а радше як її послаблення. Деякі слухачі прямо вказують на те, що кліп «артистично знецінює» композицію, згадавши знову сцени з какашками Цоя, що, на їхню думку, виглядає дешево і надто очевидно. Інші відзначають, що Паліндром усе ж зберігає свою силу, оскільки його музика глибоко торкається душі й викликає сильні змішані емоції. Іншою важливою темою цього треку є відсилки до війни — вже традиційно для українських музикантів. Музика, як інструмент рефлексії на події, відображає той сум і біль, які витають у повітрі десятий рік поспіль, а слова «лиє дощ десятий рік» викликають хвилі тривоги і печалі. Наприклад, декілька людей зазначили, що Паліндром своїми піснями наче пророкував війну, згадуючи й інших українських артистів, які так само створювали музику про війну ще до її початку.
Ключовим елементом треку стає надія — не лише метафорична, але й фізично представлена в кафе «Надія». Фраза «дайте хоч надію» викликає почуття невідворотності і водночас відчаю, коли шукаєш підтримки навіть у найбільш безвихідних ситуаціях. Багато хто порівнюює це з реальністю сучасної України, з бажанням знайти хоч щось світле серед темряви війни. Загалом цей трек справляє сильне враження — емоційно насичений, з багатошаровими відсилками і глибокими метафорами.
20 вересня 2024 року
