Колос - Serge текст песни
[Колос - Serge текст песни]
Я сам не знаю як так сталось. Непомічено
В кімнаті нашій випав самий перший сніг
На вулиці осінні вились сутінки
А я дивився і побачити не міг
За пеленою хуртовини непомірної
Тебе знеможену від руху і людей, –
Ти з стількома мене ділила, що не зчулася
Як стала просто квіткою з моїх оранжерей
І новий ранок не приніс тепла і ніжності
У кучугурах ліжко моє й ти
Сиділа скраю, як бувало в дні покірності
Коли заради тебе я готовий був іти
Посеред ночі крізь дощі й чумні негоди
Крізь сито натовпу, крізь стіни млявих днів
Лише заради того, щоб твої чарівні ноги
Ступали стежкою безпечною і я тобі хотів
Всього лиш дати хоч на подих зрозуміти
Що не в’яжу, що можеш взяти й полетіти
Та чи жалкую я про ті свої слова?
Чи побиваюсь через хаос і свободу?
Чи бачу в інших я тебе і чи зима
Доладна все закути найміцнішим в світі льодом?
Навряд, бо ліжко моє виснажене холодом
Мій темний демон поруч тішиться і я
Кидаю книги, фото, одяг твій у полум’я
Коли найшвидший потяг мчить тебе в нове життя
І хай ці шльондри зводять знову мене з розуму
І хай біснується мій схиблений азарт
Чи є десь більше пекло ніж у грудях коли спомини
Тебе штовхають на найвищий в місті дах?
Десятки несумісних ножових
А я ще добре пам’ятаю твій дитячо легкий почерк
Десятки перших ліпших, недоладних і сліпих
Чи є десь більший рай за твої небом вмиті очі?
І стільки снігу тут, що вже не розгребтись
Та коли вдасться і я вийду ще назовні
І ми зустрінемось, хай споминів лихих
Не буде більше. І життя мене наповнить
Своєю мудрістю й пізнаю я цей світ
Окрім любові не існує більше сенсу
Я й не помітив як пішов над містом сніг
І ти розтанула і зупинилось моє серце
В кімнаті нашій випав самий перший сніг
На вулиці осінні вились сутінки
А я дивився і побачити не міг
За пеленою хуртовини непомірної
Тебе знеможену від руху і людей, –
Ти з стількома мене ділила, що не зчулася
Як стала просто квіткою з моїх оранжерей
І новий ранок не приніс тепла і ніжності
У кучугурах ліжко моє й ти
Сиділа скраю, як бувало в дні покірності
Коли заради тебе я готовий був іти
Посеред ночі крізь дощі й чумні негоди
Крізь сито натовпу, крізь стіни млявих днів
Лише заради того, щоб твої чарівні ноги
Ступали стежкою безпечною і я тобі хотів
Всього лиш дати хоч на подих зрозуміти
Що не в’яжу, що можеш взяти й полетіти
Та чи жалкую я про ті свої слова?
Чи побиваюсь через хаос і свободу?
Чи бачу в інших я тебе і чи зима
Доладна все закути найміцнішим в світі льодом?
Навряд, бо ліжко моє виснажене холодом
Мій темний демон поруч тішиться і я
Кидаю книги, фото, одяг твій у полум’я
Коли найшвидший потяг мчить тебе в нове життя
І хай ці шльондри зводять знову мене з розуму
І хай біснується мій схиблений азарт
Чи є десь більше пекло ніж у грудях коли спомини
Тебе штовхають на найвищий в місті дах?
Десятки несумісних ножових
А я ще добре пам’ятаю твій дитячо легкий почерк
Десятки перших ліпших, недоладних і сліпих
Чи є десь більший рай за твої небом вмиті очі?
І стільки снігу тут, що вже не розгребтись
Та коли вдасться і я вийду ще назовні
І ми зустрінемось, хай споминів лихих
Не буде більше. І життя мене наповнить
Своєю мудрістю й пізнаю я цей світ
Окрім любові не існує більше сенсу
Я й не помітив як пішов над містом сніг
І ти розтанула і зупинилось моє серце